« »

Юні українці отримали у Флориді нові протези

Українка Наталя Ніколенко, яка народилася з деформованими ногами, нездатними утримати вагу її тіла, пересувається лежачи на животі на якійсь подобі «полозок», якими користуються автомеханіки, відштовхуючись від землі руками. Будь-яка інша поза завдає їй болю.

Зараз вона в Майамі. Вона приїхала сюди, щоб її мрія здійснилася.

«Я мрію про те, щоб я могла сидіти. Це було б здорово», – сказала вона в понеділок в Акваріумі Майамі, куди вона та вісім її юних співвітчизників, – у кожного з яких за спиною трагедія, що позбавила їх кінцівок, – прийшли поплавати з дельфінами.

Сяючи посмішками, гості зі Східної Європи у віці від дев’яти до двадцяти одного року годували дельфінів, які виступають в аквапарку, цілували їх і грали з ними.

Ніколенко, двадцятиоднорічна дівчина з косами, спустилася у воду за допомогою супроводжуючих. Вона боязко доторкалася до дельфінів.

«Я чула про дельфінів, але навіть і не мріяла побачити їх так близько», – сказала вона пізніше.

Сьогодні група вирушає до Орландо на протезування завдяки, зокрема, зусиллям сенатора-республіканця від округу Майамі Лінкольна Діаса-Балларта.

Серед тих, хто повинен отримати штучні кінцівки, – Павло Сацюк (17 років) і Степан Гнида (11 років), жертви сільських аварій.

«Коли я був маленьким, я допомагав дідусеві в полі, і рука потрапила в механізм», – розповів Павло ламаною англійською. Медикам не вдалося врятувати його праву руку, і згодом її ампутували.

У Степана схожа історія. Рік тому його рука застрягла в працюючому механізмі. Він інстинктивно спробував витягти її іншою рукою й у результаті втратив обидві, як розповів нам його супроводжуючий.

Любов Машлевська (18 років) втратила частину руки та кисть під час пожежі, що також залишила на її тілі шрами.

Віктор Семеренко (17 років) народився без обох рук, а Микола Коваль (19 років) втратив кисть. Він приховує своє каліцтво, тримаючи руку в кишені штанів.

«Я з упевненістю можу сказати, що в цих хлопців покращиться якість життя, – каже Тарас Ткачук, лікар, який приїхав до США разом зі своїми пацієнтами, щоб вивчити нові технології. – Вони стануть самостійніше й зможуть краще обслуговувати себе, не відрізняючись у цьому від інших людей».

Олег Шамшур, посол України в Сполучених Штатах Америки, приїхав з Вашингтона, щоб подякувати американцям і кубинській громаді Майамі за їхню допомогу.

«Їм могли б зробити протези й у нашій країні, але не такі сучасні», – сказав він.

Поки інші вирушають до Орландо приміряти нові протези, Наталка Ніколенко залишиться в Майамі, щоб пройти огляд терапевтів і хірургів Медичної школи Університету Майамі. Вони визначать, що можна для неї зробити.

«Вона – наш найскладніший пацієнт, – сказав Діас-Балларт. – Сподіваємося, що Наталку чекають гарні новини».

Залежно від лікарського прогнозу Ніколенко або поїде додому, щоб повернутися сюди пізніше, або залишиться в Майамі, де їй зроблять необхідну операцію.

Група повертається до України в понеділок, після візиту до парку «Світ Діснея» в Орландо.

Ідея допомогти українським молодим людям виникла 2005 року, коли Діас-Балларт у складі делегації відвідав колишню комуністичну твердиню.

«Ми хотіли допомогти й запитали, що ми можемо зробити», – згадує Діас-Балларт.

Українська перша леді Катерина Ющенко, керівник Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000», що допомагає дітям, запропонувала такий варіант: американці могли б допомогти в найскладніших випадках протезування для українських дітей.

Діас-Балларт схопився за цю можливість. Український фонд вибрав двадцять дітей, які мали вирушити до США.

Протези надали «Хангер Ортопедик Груп» та «Отто Бок Хелскер» (Орландо). Інші витрати оплачує організація «Захисники кубинської демократії», а сім’ї з округу Майамі-Дейд прийняли в себе молодих українців.

«Про податкові пільги не йдеться», – сказав конгресмен.

Діас-Балларт та його дружина Христина взяли до себе одного з підлітків.

Те саме зробили конгресмен штату Флорида від Республіканської партії Девід Рівера та його сім’я. Рівера представляє в Палаті представників штату частини округів Майамі-Дейд і Кольєр.

Вони у захваті від того, що дітей не бентежить відсутність рук або кистей.

«Вони роблять ступнями те, що ми робимо руками. Це вражає, – сказав Рівера. – Дивлячись на них, мимоволі розумієш, як нам пощастило з країною та з долею».

Луїза ЯНЕС, «Майамі Геральд»